Спількореневі до слова нарукавник : рукава, рука
<span> У зоопарку
Я дуже люблю ходити в зоопарк.
І скільки себе пам’ятаю, любив завжди. Мені в зоопарку подобається
більше, ніж у цирку. А коли приходжу в зоопарк, я швидко пробігаю повз
майже всі клітки з тваринами і «на закуску» залишаю зустріч із
ведмедями. Не з мавпами, як більшість моїх друзів, а з ведмедями,
бурими і білими. Навіть коли ми буваємо в інших містах, я прагну
потрапити в зоопарк і відвідати «іногородніх» ведмедиків</span>
хвилями, поля, ячмені, жита, руки, трави.
Часто людина питає сама у себе: "Що трапилось, чому я не можу зробити свій вибір?". До кожного напевно такі думки приходили у голову. Або коли дитині дев'яти років, говорять : "Коли ж ти вже візьмешся за свій ум?". Виникає питання, як за нього взятись ? І як це має бути? Всі ми проходимо довгий шлях, шлях в довжиною з життя. Ми вчимось, працюємо виховуємо дітей, час минає. Ми не зрозуміли самі, як вже стали дорослими. Але всі добре пам'ятають коли були малими. В цьому віці тяжко взятись за розум.Тебе все цікавить і ти пізнаєш. все навколо Бігаєш у дворі, нічого тебе не турбує. Цей переломний момент, коли дитина починає замислюватись про своє майбутнє, міркувати про своє життя. Напевно цей момент дає першу краплю, в цю "чашу дорослості". Ми намагаємось робити все, щоб гарно в злагоді жити. В школі ми обираємо найкращі предмети, обираєм університет за улюбленою професією. Діти бешкетують і не дивлячись у перед, що їх чекає, яке життя?Вони собі відповісти не можуть. Можна сказати ось що, за розум потрібно братись завжди, тому, що людина повинна обмірковувати свої дії, але й потрібно давати волю своїм діям.Життя неймовірне, повне яскравих кольорів, и жити потрібно подобаючись . .
На щастя, вона нічого не помітила.
На щастя, чудеса в світі бувають.
